Степнянська бібліотека - філія знаходиться на терріторії Степнянської сільської ради, Бериславський район, Херсонської області
Площа: - 7410, 8 гА
Кількість населених пунктів: - 2
З 1921 року уряд став розселяти бажаючих на незаселені землі, надаючи по 10 десятин землі на їдока. Було створено невеличкі хуторки, мешканцями яких стали переселенці з Дніпропетровщини, Слобожанщини. У 1930 році був створений радгосп "Бериславський", до складу якого входило с. Степове. В 1953 р. створено радгосп "Космос", в якому с. Степове було відділком. В 2001 році радгосп "Космос" ліквідовано в зв'язку з банкрутством.
Сільська рада створена 12 квітня 2001 р. На теріторії працює одне сільгосппідприємство - ТОВ " ЮТС - Агропродукт". Фермерські господарства - " Ботаніка степова" - 406, 54гА, " МА Агрокомплекс" - 41, 8053 гА, " Мальцев" - 20, гА.
Степнянська сільська бібліотека - філія знаходиться по вул. Перемоги, 2. Обслуговує понад 250 читачів.
В селі Кошара 9 травня 2010 року відбулося урочисте відкриття пам'ятника воїнам загинувшим в роки Великої Вітчизняної війни. Пам'ятний монумент встановлено на місці масового поховання воїнів.
Прізвища, ім'я та по - батькові, дати смерті встановлені завдяки проведення краєзнавчих заходів на висновках архівних даних.
СТЕПНЕ
Етимологічна назва сягає в давнину. В українській історичній лексикографії слово «степ» появилося вперше на початку XV-II ст. Слов’яни називали його Великим Полем. Готи, які переселилися сюди із Скандинавії, називали степ «пельтом». Фактично, єдиної ясної етимології це слово не має. Географічний термін пояснює його як відкритий безлісний простір з чорноземними ґрунтами і трав’янистою рослинністю. Відомий лінгвіст О.М. Трубачов виводить «степ» з іранської мови: tap - плоский, а європейці добавили букву s і вийшло step- плоска безлісна рівнина. На далеких берегах Великобританії англійський драматург В.Шекспір у п’єсі «Сон літньої ночі» вперше вжив слово «stieppe». Починаючи із XVII ст., поляки називали степ Диким Полем, хоча воно таким не було.
Морфологічна основа Степного (Степового) походить від слова «степ». Зародилося село у 1939 році. До того його землі входили до Фейнівської економії. Неподалік Степного розміщувалися невеличкі села, хутори, висілки. До 1928 року їхня територія входила до Старо- Фейнівської сільської ради. Тут проживало чимало людей. Наприклад, у селі Вільному було 369 чоловік, Степному - 154, Дружньому - 269, Кошарі - 597. Під час комуністичних потрясінь у 30-ті роки, коли цілі села радянські комісари зганяли з рідної землі, переселяючи їх або в Сибір, або в глухий степ, у селі Степовому з’явилися переселенці з Горностаївського та Великолепетиського районів, яких називали куркулями. Сюди направляли на поселення людей з Новорайська, Чехів, Вовківського. Появилися нові прізвища не характерні для українців: Пажут, Новотний, Лукаш, Дубнек, Вейвода, Грижмайло та інші. Деякі селяни побудували хутори від Степового до Юркіно (Урожайне). Слід сказати, що хутірна система, хоча й заборонялася радянською владою, але розвивалася у той час нормально. Селяни викопали кілька колодязів із чистою водою, щоб зрошувати степову землю. Як розповідає вчитель Степнянської школи А.І. Наєнко, хутори були оазою на цих землях. Скрізь зеленіли вишневі й горіхові сади, щебетали пташки, а люди жили щасливо. Хуторянин турбувався, щоб вчасно обробити землю та напоїти її водою. Степ вимагав розумного господарювання, пильної уваги.
Село Степове лежало у лощині, яка під час весняної повені або розливу Дніпра затоплювалася. Тому селяни переселилися на пагорб і нове село назвали Степним. У 1939 році тут проживало 479 чоловік. Після Другої світової війни хутірна система була повністю знищена. Селян об’єднали у відгодівельний радгосп «Космос». Кількість жителів села відразу зросла, появилися нові будинки, господарські приміщення. За оцінками радянської влади люди жили заможно. Незалежність України прийняли охоче. Тут вперше було організовано Селянську партію, яка мала прибічників по всій Україні.
У селі збереглися топоніми, які необхідно роз’яснити.
Под Озниця розміщувався біля с. Чехів. Є дві версії цієї назви. Перша тюрська: слова «озен», «озень» означають «річка», «русло». Друга іранська: саме на неї вказує назва казахстанської річки Озен, в основі якої лежить іранське слово азах - «коза». Можливо, цей под колись був наповнений водою. Земля блаженствувала, напоєна, насичена, ощасливлена. Тонкий парок плив над нею. Тихий духмяний аромат ішов від густих розкішних трав і ніжних квітів. Дня диких кіз це був справжнісінький рай. Тому цю місцину люди почали називати озницею, тобто долиною, в якій водилися дикі кози.
Село Кошара - загін для овець, овчарня. З історії відомо, що німецький колоніст Фейн розводив мериносових овець у великій кількості. Загони для них стояли в теперішньому селі Кошара. Вчені вважають, що слово «кошара» прийшло до українців через румунську мову із латинської: сasearia - «сироварня». Місце, де виробляли сир, бринзу також називали кошарою. Корінь цього слова в різних народів означав «стоянка кочівника», «шатер», «кошик», а в туркменській мові «кошар» мав значення форпосту.
Розлуки - розвилки доріг біля степненських хуторів. Українське слово «лучити» означає об’єднувати.
Под Кочкара біля села Кошара. Географічний термін пояснює його як місце згарища. У російському діалекті слово «кочкера» - дим, згоріле місце.
Село Дружнє дістало назву, яка походить від об’єднання людей різних національностей в одне господарство.
Село Вільне виникло як поселення вільних людей без примусу.
Село Чехи вказує на те, що тут проживали слов’яни - чехи. Посе-лилися вони під час Першої світової війни. Проживали у с. Краснян- ському, Вовківському, Кінському Загоні, Степовому та Кошарі.
Поле Волошка знаходиться недалеко від Урожайного. Назва вказує на те, що воно було засіяне квіткою волошкою. Проте відомо, що волошки не ростуть суцільними масивами, а зустрічаються поодинці в житі, пшениці та інших злакових культурах. Найвіро-гідніше, назва утворилася від прізвища Волошка, яке зустрічалося серед тодішніх поселенців хутора.
На околицях села Степного розміщуються кургани скіфської доби IV-1 ст. до н.е. та дві курганні групи II тис. до н.е., які частково знищені оранкою.
Дідик О.Б., історик
Площа: - 7410, 8 гА
Кількість населених пунктів: - 2
З 1921 року уряд став розселяти бажаючих на незаселені землі, надаючи по 10 десятин землі на їдока. Було створено невеличкі хуторки, мешканцями яких стали переселенці з Дніпропетровщини, Слобожанщини. У 1930 році був створений радгосп "Бериславський", до складу якого входило с. Степове. В 1953 р. створено радгосп "Космос", в якому с. Степове було відділком. В 2001 році радгосп "Космос" ліквідовано в зв'язку з банкрутством.
Сільська рада створена 12 квітня 2001 р. На теріторії працює одне сільгосппідприємство - ТОВ " ЮТС - Агропродукт". Фермерські господарства - " Ботаніка степова" - 406, 54гА, " МА Агрокомплекс" - 41, 8053 гА, " Мальцев" - 20, гА.
Степнянська сільська бібліотека - філія знаходиться по вул. Перемоги, 2. Обслуговує понад 250 читачів.
В селі Кошара 9 травня 2010 року відбулося урочисте відкриття пам'ятника воїнам загинувшим в роки Великої Вітчизняної війни. Пам'ятний монумент встановлено на місці масового поховання воїнів.
Прізвища, ім'я та по - батькові, дати смерті встановлені завдяки проведення краєзнавчих заходів на висновках архівних даних.
СТЕПНЕ
Етимологічна назва сягає в давнину. В українській історичній лексикографії слово «степ» появилося вперше на початку XV-II ст. Слов’яни називали його Великим Полем. Готи, які переселилися сюди із Скандинавії, називали степ «пельтом». Фактично, єдиної ясної етимології це слово не має. Географічний термін пояснює його як відкритий безлісний простір з чорноземними ґрунтами і трав’янистою рослинністю. Відомий лінгвіст О.М. Трубачов виводить «степ» з іранської мови: tap - плоский, а європейці добавили букву s і вийшло step- плоска безлісна рівнина. На далеких берегах Великобританії англійський драматург В.Шекспір у п’єсі «Сон літньої ночі» вперше вжив слово «stieppe». Починаючи із XVII ст., поляки називали степ Диким Полем, хоча воно таким не було.
Морфологічна основа Степного (Степового) походить від слова «степ». Зародилося село у 1939 році. До того його землі входили до Фейнівської економії. Неподалік Степного розміщувалися невеличкі села, хутори, висілки. До 1928 року їхня територія входила до Старо- Фейнівської сільської ради. Тут проживало чимало людей. Наприклад, у селі Вільному було 369 чоловік, Степному - 154, Дружньому - 269, Кошарі - 597. Під час комуністичних потрясінь у 30-ті роки, коли цілі села радянські комісари зганяли з рідної землі, переселяючи їх або в Сибір, або в глухий степ, у селі Степовому з’явилися переселенці з Горностаївського та Великолепетиського районів, яких називали куркулями. Сюди направляли на поселення людей з Новорайська, Чехів, Вовківського. Появилися нові прізвища не характерні для українців: Пажут, Новотний, Лукаш, Дубнек, Вейвода, Грижмайло та інші. Деякі селяни побудували хутори від Степового до Юркіно (Урожайне). Слід сказати, що хутірна система, хоча й заборонялася радянською владою, але розвивалася у той час нормально. Селяни викопали кілька колодязів із чистою водою, щоб зрошувати степову землю. Як розповідає вчитель Степнянської школи А.І. Наєнко, хутори були оазою на цих землях. Скрізь зеленіли вишневі й горіхові сади, щебетали пташки, а люди жили щасливо. Хуторянин турбувався, щоб вчасно обробити землю та напоїти її водою. Степ вимагав розумного господарювання, пильної уваги.
Село Степове лежало у лощині, яка під час весняної повені або розливу Дніпра затоплювалася. Тому селяни переселилися на пагорб і нове село назвали Степним. У 1939 році тут проживало 479 чоловік. Після Другої світової війни хутірна система була повністю знищена. Селян об’єднали у відгодівельний радгосп «Космос». Кількість жителів села відразу зросла, появилися нові будинки, господарські приміщення. За оцінками радянської влади люди жили заможно. Незалежність України прийняли охоче. Тут вперше було організовано Селянську партію, яка мала прибічників по всій Україні.
У селі збереглися топоніми, які необхідно роз’яснити.
Под Озниця розміщувався біля с. Чехів. Є дві версії цієї назви. Перша тюрська: слова «озен», «озень» означають «річка», «русло». Друга іранська: саме на неї вказує назва казахстанської річки Озен, в основі якої лежить іранське слово азах - «коза». Можливо, цей под колись був наповнений водою. Земля блаженствувала, напоєна, насичена, ощасливлена. Тонкий парок плив над нею. Тихий духмяний аромат ішов від густих розкішних трав і ніжних квітів. Дня диких кіз це був справжнісінький рай. Тому цю місцину люди почали називати озницею, тобто долиною, в якій водилися дикі кози.
Село Кошара - загін для овець, овчарня. З історії відомо, що німецький колоніст Фейн розводив мериносових овець у великій кількості. Загони для них стояли в теперішньому селі Кошара. Вчені вважають, що слово «кошара» прийшло до українців через румунську мову із латинської: сasearia - «сироварня». Місце, де виробляли сир, бринзу також називали кошарою. Корінь цього слова в різних народів означав «стоянка кочівника», «шатер», «кошик», а в туркменській мові «кошар» мав значення форпосту.
Розлуки - розвилки доріг біля степненських хуторів. Українське слово «лучити» означає об’єднувати.
Под Кочкара біля села Кошара. Географічний термін пояснює його як місце згарища. У російському діалекті слово «кочкера» - дим, згоріле місце.
Село Дружнє дістало назву, яка походить від об’єднання людей різних національностей в одне господарство.
Село Вільне виникло як поселення вільних людей без примусу.
Село Чехи вказує на те, що тут проживали слов’яни - чехи. Посе-лилися вони під час Першої світової війни. Проживали у с. Краснян- ському, Вовківському, Кінському Загоні, Степовому та Кошарі.
Поле Волошка знаходиться недалеко від Урожайного. Назва вказує на те, що воно було засіяне квіткою волошкою. Проте відомо, що волошки не ростуть суцільними масивами, а зустрічаються поодинці в житі, пшениці та інших злакових культурах. Найвіро-гідніше, назва утворилася від прізвища Волошка, яке зустрічалося серед тодішніх поселенців хутора.
На околицях села Степного розміщуються кургани скіфської доби IV-1 ст. до н.е. та дві курганні групи II тис. до н.е., які частково знищені оранкою.
Дідик О.Б., історик
